Я переродився під час раптової зливи. Сорочка прилипла до шкіри, холодний дощ капав на волосся. Перед моїми очима постала прозора скляна вітрина, якої я ніколи не бачив,-яскрава вистава різнокольорових ляльок для напоїв. Вони були приблизно двадцяти сантиметрів на зріст, їхні пляшки були зроблені з матеріалу, що був чимось середнім між склом і кришталем. З ковпачків визирали милі лялькові голівки. Модель кола була в червоному банті, модель апельсинового соку була увінчана соняшниковим вінком, а в центрі лялька чаю улун смарагдового-кольору дивилася на мене скляними очима.
Моя промокла біла сорочка виявила на шкірі сліди води. У той момент, коли мої кінчики пальців торкнулися скляної вітрини, усі ляльки з напоями раптом нахилили свої пляшки одночасно. Бурштинова рідина дугою промайнула в повітрі, ллючись точно мені на голову. Коли прохолодні газовані бульбашки мчали вгору по моєму хребту, чайна лялька улун раптово виринула зі своєї основи, її довге смарагдове волосся опуталося в тумані аромату чаю. «37-й експеримент із переродження починається». Його звук нагадував різкий тріск консервної банки, що відкривається.
Виявилося, що ці ляльки для напоїв — спостерігачі з паралельного світу, і мій вологий стан активував просторово-часовий якір. Вони передають мені повідомлення через напої різної температури: чай із льодом і лимоном сигналізує про небезпеку, а гаряча лялька з какао з’являється на моїй тумбочці, коли мені погано. Щоразу, коли настає гроза, ці вологі алкогольні напої в пляшках прокидаються, пропонуючи потрібну кількість солодкості для зцілення моєї душі полуничною содовою.
Досі я ношу термос, на якому вигравірувано імена всіх ляльок. Коли дощ знову намочує мій одяг, я знаю, що в цих прозорих пляшках вічно коливається світло відродження зірок.
